Category Archives: Uncategorized

Космічні трагедії

Перші кроки у незвідане. Якими вони були? Хто наважився першим кинути виклик космічній безодні і яку ціну довелось заплатити людству за зоряну мрію.  На жаль шлях до зірок не був встелений квітами. Сьогодні хочеться згадати про космічні трагедії, про тих хто відкрив шлях до зірок для людства і заплатив за це найвищу ціну.

Першими не зайвим буде згадати тих тварин котрі проклали дорогу в космос, саме завдяки їм перші космонавти знали, що вони повернуться на Землю, оскільки системи повернення були випробувані на братах наших менших. Варто зазначити що справжнім космічним польотом вважається політ на висоті понад 100км від поверхні Землі.

Хроніка польотів тварин виглядає таким чинм:

В 1951 році в СРСР було здійснено 6 запусків контейнерів із собаками, висота до 100 км. Із 12 собак 6 загинули. В 1952 році американці проводили запуск із мавпами, перші із них також загинули.

Запуск «Супутника-2» з Лайкою було здійснено 3 листопада 1957 року. Повернення собаки не передбачалось і вона загинула від перегріву та зневоднення.

Напевно це жорстоко, але якби не брати наші менші, котрі власним життям торували дорогу в космічні простори, то і шлях людини в космос був би дуже драматичним.

І все таки космос взяв свої жертви серед космонавтів.

Тут ми хочемо згадати про тих хто загинув задля космічної мрії людства.

У березні 1961 р., незадовго до польоту Ю.Гагаріна, під час тренування загинув наймолодший учасник першого загону радянських космонавтів – 24-річний харків’янин Валентин Бондаренко.

27 січня 1967 року під час наземних випробувань американського корабля «Аполлон-1» виникла пожежа, у якій загинули всі три члени екіпажу — Вірджил Гріссом, Едвард Вайтта, Роджер Чаффі.

У Радянському Союзі теж не минуло без жертв. 24 квітня 1967 року здійснивши політ на новому кораблі «Союз-1», Володимир Комаров загинув під час посадки з причини несправності парашутної системи спускового апарату (слід зазначити, що на цьому кораблі планувалась посадка також ще двох космонавтів, які мали перейти на нього після стиковки з корабля «Союз-2», старт якого було скасовано у останній момент з-за проблем з «Союзом-1»).

30 червня 1971 року під час приземлення «Союза-11» сталася розгерметизація спускового апарату. Загинули всі три члени екіпажу — Георгій Добровольський, Владислав Волков, Віктор Пацаєв.

З інших трагічних подій, пов’язаних із космонавтикою, можна пригадати катастрофу на Байконурі 1960 року, коли під час вибуху міжконтинентальної балістичної ракети під час підготовки до першого дослідного запуску постраждало більше сотні чоловік.

Слід відзначити, що з 1971 року й до завершення космічних перегонів ані у радянській, ані в американській космічній програмах катастроф з людськими жертвами більше не було, а дві катастрофи із загибеллю декількох космонавтів відбулися у США з багаторазовими кораблями «Спейс Шаттл» вже після завершення «космічних перегонів»

Свідками трагедії що сталась у 1986 році  з астронавтами «Челленджера» бачили всі. Це була найбільша трагедія в історії пілотованих польотів: корабель “Челленджер” вибухнув на 74 секунді польоту. І мільйони людей, які спостерігали старт по телевізору, бачили, як у безхмарному небі на висоті близько 16 км над Землею вогненним салютом розлетілися уламки. Сім американських астронавтів загинули. В їх числі вчителька Кріста Маколіфф, котра виграла конкурс на право провести перший урок з космосу та Джудіт Резнік, дочка українських емігрантів у США. Вперше вона побувала в космосі у 1984 році — облетіла тоді Землю 96 разів, це був її другий політ.

Останній політ «Колумбії» відбувся з 16 січня по 1 лютого 2003 року. Екіпаж склали: командир корабля Рік Хасбенд, пілот Вільям МакКул, бортінженер Майкл Андерсон, наукові фахівці Лорел Кларк, Девід Браун, Калпана Чавла і перший ізраїльський астронавт Ілан Рамон. Калпана Чавла здійснювала свій другий політ, вона була першою жінкою-астронавтом індійського походження. Вранці 1 лютого після шістнадцатидобового польоту шатл повертався на Землю. NASA втратила зв’язок з кораблем приблизно о 14:00 дня за Гринвічем, за кілька хвилин до передбачуваної посадки на ЗПС 33 Космічного центру імені Кеннеді у Флориді — вона повинна була відбутися в 14:16 GMT. Очевидцями були зняті палаючі уламки шаттла, що летять на висоті близько 63 км при швидкості 5,6 км / с. Всі сім членів екіпажу загинули.

Не всі аварії закінчувались  так трагічно.

26 вересня 1983 при старті космічного корабля Союз-Т10 загорілася ракета-носій. Автоматична система порятунку не спрацювала. Через дванадцять секунд після появи полум’я стартовий персонал віддав команду катапультування. Спускається модуль Союз був відстріл від корабля з перевантаженням у 15-18 g. Космонавти благополучно опустилися на відстані 4 км від ракети, яка вибухнула через кілька секунд після відділення капсули.

Під час старту космічного корабля “Союз-18/1» 5 квітня 1975 року сталася аварія третього ступеня ракети-носія. На щастя, система порятунку спрацювала бездоганно. З перевантаженням в 22 g вона відірвала космічний корабель від ракети, відкинула його по балістичної траєкторії. Спусковий апарат з космонавтами зробив суборбітальний космічний політ. Посадка відбулася у важкодоступних районах Алтаю на краю обриву і лише завдяки випадку закінчилася благополучно. Апарат почав скочуватись по засніженому схилі гори, над проваллям парашут зачепився за рослинність і капсула запинилась за 152 метри до краю. Екіпаж Лазарєв – Макаров був евакуйований з допомогою вертольоту.

На кінець згадаємо ще одну аварію, в котрій лише диво та майстерність екіпажу дозволили уникнути жахливого фіналу. 11 квітня 1970 року  почався найбільш драматичний політ до Місяця американського космічного корабля «Аполлон-13. На борту було три астронавти: Джон Свайгерт, Фред Гейз та командир Джеймс Ловелл..Корабль мав опуститись на поверхню Місяця та провести ряд досліджень. Це був п’ятий політ такого роду і ніщо не ввіщувало небезпеки. Але вона була. Небезпека затаїлася в резервуарі кисню № 2. Деякі його пошкодження залишилися непоміченими, і через 56 годин після старту він вибухнув, пошкодивши при цьому резервуар № 1. «Аполлон-13» залишився майже без електроживлення, освітлення, водопостачання. Були пошкоджені два з трьох генераторів, що давали електроенергію кораблю. Решта батарей були невеликі і необхідні для приземлення. Кисень стрімко спливав з обох резервуарів. Це сталося біля самого Місяця на відстані 360 000 кілометрів від Землі. Екіпаж відчув сильний удар і вібрацію. Джон Свайгерт першим повідомив на Землю – “О’кей, Х’юстон, у нас тут проблеми”. Тут вже не до висадки на Місяць, повернутися б на Землю.

Відключивши всі системи командного модуля, астронавти перебралися в автономний місячний модуль і використовували його двигуни для корекції траєкторії польоту. Модуль був спроектований і розрахований на 45-годинний термін служби, а треба було протриматися вдвічі довше. Все, що можна, було відключено і споживання енергії скорочено в п’ять разів. Головне питання життєзабезпечення був пов’язаний з водою. З’ясувалося, що корабель залишиться без води приблизно за п’ять годин до приземлення. Проте механізми корабля повинні були витримати.  Екіпаж почав економити воду. Споживання скорочено до однієї п’ятої частини від норми. Серйозною проблемою стало вилучення з атмосфери місячного модуля вуглекислоти. Фільтри, що усувають вуглекислий газ в командному модулі були квадратними і не збігалися з круглими отворами в місячному модулі. Для кріплення фільтрів довелося використовувати пластмасові мішки та картон.  Температура впала до нуля, і на стінах виступив іній. Сон був майже неможливий через холод. Перед посадкою необхідно було повернутися у командний модуль і підготувати спускний апарат до входу в атмосферу Землі. У відключеному модулі сконденсувалась волога. Мабуть, те ж саме було і усередині панелей управління. Включення чого-небудь могло призвести до короткого замикання. Але завдяки досконалості апаратури цього не сталося. Заряду хімічних батарей ледь вистачило на запуск найважливіших систем модуля. Екіпаж приводнився в Тихому Океані на одному чесному слові.

Пригадуються слова Миколи Луківа:

Він  злинув  як  виклик  космічним  огромам,

І  стала  земля  йому  батьківським  домом.

Своїм  називає,  із  неба  чекає,

А  небо  мовчить  і  зірками  ридає.

Advertisements

Космічні фантазії

Вітаю всіх з Новим 2014 роком

1df3378312d9    elka2013

Новорічна казка стукає в оселі,

Новий рік щасливо встав на Ваш поріг.

Будьте, милі друзі, як весна, веселі

В цю зимову днину, в цей чарівний сніг!

Хай зникає смуток, хай журба минає,

Щастя і натхнення гріють серце знов,

Хай в душі квітучій вічно розцвітають

Радість і здоров’я, віра і любов!

0_b73ee_c721cc4a_L

Україна космічна держава

Україна була і залишається у клубі так званих космічних держав, де ще наприкінці ХІХ та у першій половині ХХ століття народжені тут вчені закладали теоретичні підвалини польотів у космічний простір, а згодом, за часів СРСР, видатні конструктори-українці реалізували ці проекти на практиці.

Зокрема, уродженець Чернігівщини Микола Кибальчич (1853-1881) став автором схеми першого у світі реактивного літального апарату, здатного здійснювати космічні перельоти.

А полтавчанин Юрій Кондратюк (справжнє ім’я Олександр Шаргей) вже у столітті двадцятому першим сформулював теорію багатоступеневих ракет, запропонував використовувати для ракетного палива деякі метали і неметали, розглянув проблеми створення проміжних міжпланетних баз, ідею використання гравітаційного поля небесних тіл при польотах. І з його праць скористалися американці при плануванні висадки астронавтів на Місяць.

Ім’я Сергія Корольова, засновника практичної космонавтики, прекрасно знає весь світ.

Із здобуттям Україною незалежності її космічна галузь не втратила свого статусу та авторитету у світі. Провідні підприємства галузі беруть участь у багатьох міжнародних космічних проектах: «Дніпро», «Морський старт», «Наземний старт», «Вега», «Антарес», «Циклон-4» тощо.

Ракетно-космічна галузь України, інтегрована в світовий ринок таких послуг, комерціалізується, однак має суттєву підтримку держави, оскільки «на космос» працюють найновітніші досягнення вітчизняної науки і техніки. Зокрема, затверджено довгострокову Концепцію реалізації державної політики у сфері космічної діяльності на період до 2032 року.