Діаграма спектр – світність

Зорі відрізняються одна від одної блиском. кольором, температурою. Яскравість зірок багато в чому залежить від  відстані до них. Тож порівняти яскравість зірок можна лише для тих, що знаходяться на однаковій відстані. Та астрономи знайшли вихід. Існує поняття абсолютної зоряної величини. Абсолютна зоряна величина показує яку яскравість мала б зоря , якби вона знаходилась на відстані 10 пк від спостерігача. Температура поверхні та яскравість зорі досить примітні характеристики зір. На них звернули увагу вчені.

Незалежно один від одного Ейнар Герцшпрунг  та Генрі Ресел вирішили побудувати графічну залежність поділу зір на групи за яскравістю та температурою. Нині така діаграма носить назву діаграми Герцшпрунга – Ресела.  По горизонталі йде вісь на якій відображена температура, а по вертикалі абсолютна зоряна величина. В більш сучасному варіанті по горизонталі зазначають спектральний клас зорі тому інша назва діаграми: діаграма спектр – світність. Дана діаграма дає можливість прослідкувати як зорі поділяються на класи: гіганти, надгіганти, зорі головної послідовності, білі карлики. Подібні діаграми побудовані для зоряних скупчень дають можливість встановити етапи розвитку зір. За цією діаграмою ми бачимо що світ зірок динамічний та мінливий, хоча для того щоб простежити за цією мінливістю не вистачить людського життя.

Advertisements

Зорепади

Наближається серпень. Цей місяць славиться своїми зорепадами, котрі оспівують поети. Чому ж на небі в окремі періоди можна побачити велику кількість “падаючих зірок”, а в інші їх майже не видно?

Поява на небі значної кількості “падаючих зірок” пов’язана із кометами. Коли комета наближається до Землі то під дією Сонячного тепла із брили льоду із води, метану та інших газів із вмороженими в нього невеликими шматками камінців та піщинок, вона перетворюється в велику яскраву кулю із хвостом. Лід перетворюється у газ. Цей газ утворює голову комети та її хвіст. Ось такою розкішною красунею комета пролітає біля Сонця. Але краса потребує жертв. Кожен раз, коли комета наближається до нашого світила, вона втрачає частину своєї речовини у просторі та стає все меншою. Зрештою під час чергового зближення із Сонцем настає “смерть” комети, вона розпадається на дрібні шматочки , які були в льоді з якого вона складалась.

Через деякий час ці часточки потрапляють в поле тяжіння Землі та поринають в нашу атмосферу. Ось тоді ми спостерігаємо явище котре називають метеорним потоком. Скупчення метеорних частинок не змінює своє положення тому і спостерігати такі потоки можна в певні часові проміжки. Можливо не всі такі метеорні потоки пов’язані із кометами, однак найбільш відомі з них мають кометне походження.

Серпневий потік Персеїди можна спостерігати із 18.07 по 20.08, максимум 13.08. Сама назва говорить, що погляд слід спрямувати на сузір’я Персея.

 

Чорні діри – монстри Всесвіту

Чорна діра — астрофізичний об’єкт, який створює настільки потужну силу тяжіння, що жодні, як завгодно швидкі частинки, не можуть покинути його поверхню, навіть світло..

Назву «Чорна діра» придумав у 1968 році американський фізик Джон Арчибальд Вілер (John Archibald Wheeler). Раніше говорили, що зоря знаходиться в стані гравітаційного колапсу (інша назва колапсар).

В 1783 році англійський геолог і астроном Джон Мічелл (1724 – 1793) першим припустив, що в природі можуть існувати такі масивні зорі, що навіть промінь світла не здатен залишити їх поверхню. Цю ж ідею висловив у своїй книзі «Система світу» (1796) французький математик і астроном П’єр Симон Лаплас. Він провів нескладні розрахунки після яких написав: «Яскрава зоря із густиною рівною густині Землі та діаметром в 250 разів більшим за діаметр Сонця не дасть жодному світловому променю долетіти до нас із – за свого тяжіння; тому, можливо, що найбільш яскраві небесні тіла у Всесвіті будуть через це невидимі для нас». Можливо це заставило Лапласа назвати такі об’єкти «монстрами Всесвіту».

Нині є доведеним фактом те що в центрі кожної галактики знаходиться чорна діра. До народження чорних дір призводить вибух масивної зорі в кінці її життєвого шляху. Якщо в наслідок такого вибуху зоря зменшить свої розміри до величини гравітаційного радіусу то вона стане чорною дірою (ЧД). Гравітаційний радіус (або радіус сфери Шварцшильда) можна розрахувати для кожного об’єкта за формулою:

Тут М – маса тіла, с – швидкість світла, G – гравітаційна стала.

Густина речовини у чорній дірі становить ≈2∙1016 г/см3. Для порівняння густина атомного ядра ≈1014 г/см3. Здається неможливо навіть уявити, які процеси відбуваються в середині тіла з такою надзвичайною густиною. Однак якщо ми візьмемо тіло із масою в міліони разів більшою за масу Сонця, то виявиться, що радіус сфери Шварцшильда для такого тіла буде досить великим, і тоді густина речовини не виходитиме за межі звичних нам значень. Тобто наш Всесвіт може для стороннього спостерігача виглядати як Чорна діра. Можливо саме тому побудує думка, що ЧД це точки переходу в інші Всесвіти.

Довгий час вважали, що виявити ЧД практично не можливо. Однак нині ми вже навчились їх знаходити.

ЧД може світитись! Так саме світитись. Якщо поблизу неї виявиться звичайна зоря. То ЧД захопить її речовину і буде втягувати цей плазменний коктейль в свої надра. Тоді в просторі ми будемо бачити як із зорі тягнеться довгий шлейф зоряної речовини та закручується навколо «чогось», що ми побачити не можемо. Отож монстри Всесвіту живляться поглинаючи зорі, які трапляються на їх шляху.

Є ще один шлях виявлення ЧД, більш тривалий та менш ефектний, однак він дає можливість виявити ті об’єкти, котрі не зустріли на своєму шляху зоряні жертви. Мова йде про вивчення фотографій окремих ділянок неба і виявлення ефекту гравітаційного лінзування. Коли світлові промені від зірок потрапляють у величезне поле тяжіння ЧД то вони будуть відхилятись від прямолінійного шляху, загальна картина буде сильно спотворена, а яскравість зорі збільшена. Крім того ЧД на своєму шляху створюватиме ефект перекривання променів, частина зір ставатиме невидимою, їх закриватиме чорна порожнеча.

Моделювання гравітаційного лінзування чорною дірою, яка викривляє зображення галактики перед якою вона проходить.

Джерело зображення тут:

Ось такі вони загадкові Чорні діри. Іншим разом мова піде про надзвичайні властивості простору – часу біля цих об’єктів.

Космічні трагедії

Перші кроки у незвідане. Якими вони були? Хто наважився першим кинути виклик космічній безодні і яку ціну довелось заплатити людству за зоряну мрію.  На жаль шлях до зірок не був встелений квітами. Сьогодні хочеться згадати про космічні трагедії, про тих хто відкрив шлях до зірок для людства і заплатив за це найвищу ціну.

Першими не зайвим буде згадати тих тварин котрі проклали дорогу в космос, саме завдяки їм перші космонавти знали, що вони повернуться на Землю, оскільки системи повернення були випробувані на братах наших менших. Варто зазначити що справжнім космічним польотом вважається політ на висоті понад 100км від поверхні Землі.

Хроніка польотів тварин виглядає таким чинм:

В 1951 році в СРСР було здійснено 6 запусків контейнерів із собаками, висота до 100 км. Із 12 собак 6 загинули. В 1952 році американці проводили запуск із мавпами, перші із них також загинули.

Запуск «Супутника-2» з Лайкою було здійснено 3 листопада 1957 року. Повернення собаки не передбачалось і вона загинула від перегріву та зневоднення.

Напевно це жорстоко, але якби не брати наші менші, котрі власним життям торували дорогу в космічні простори, то і шлях людини в космос був би дуже драматичним.

І все таки космос взяв свої жертви серед космонавтів.

Тут ми хочемо згадати про тих хто загинув задля космічної мрії людства.

У березні 1961 р., незадовго до польоту Ю.Гагаріна, під час тренування загинув наймолодший учасник першого загону радянських космонавтів – 24-річний харків’янин Валентин Бондаренко.

27 січня 1967 року під час наземних випробувань американського корабля «Аполлон-1» виникла пожежа, у якій загинули всі три члени екіпажу — Вірджил Гріссом, Едвард Вайтта, Роджер Чаффі.

У Радянському Союзі теж не минуло без жертв. 24 квітня 1967 року здійснивши політ на новому кораблі «Союз-1», Володимир Комаров загинув під час посадки з причини несправності парашутної системи спускового апарату (слід зазначити, що на цьому кораблі планувалась посадка також ще двох космонавтів, які мали перейти на нього після стиковки з корабля «Союз-2», старт якого було скасовано у останній момент з-за проблем з «Союзом-1»).

30 червня 1971 року під час приземлення «Союза-11» сталася розгерметизація спускового апарату. Загинули всі три члени екіпажу — Георгій Добровольський, Владислав Волков, Віктор Пацаєв.

З інших трагічних подій, пов’язаних із космонавтикою, можна пригадати катастрофу на Байконурі 1960 року, коли під час вибуху міжконтинентальної балістичної ракети під час підготовки до першого дослідного запуску постраждало більше сотні чоловік.

Слід відзначити, що з 1971 року й до завершення космічних перегонів ані у радянській, ані в американській космічній програмах катастроф з людськими жертвами більше не було, а дві катастрофи із загибеллю декількох космонавтів відбулися у США з багаторазовими кораблями «Спейс Шаттл» вже після завершення «космічних перегонів»

Свідками трагедії що сталась у 1986 році  з астронавтами «Челленджера» бачили всі. Це була найбільша трагедія в історії пілотованих польотів: корабель “Челленджер” вибухнув на 74 секунді польоту. І мільйони людей, які спостерігали старт по телевізору, бачили, як у безхмарному небі на висоті близько 16 км над Землею вогненним салютом розлетілися уламки. Сім американських астронавтів загинули. В їх числі вчителька Кріста Маколіфф, котра виграла конкурс на право провести перший урок з космосу та Джудіт Резнік, дочка українських емігрантів у США. Вперше вона побувала в космосі у 1984 році — облетіла тоді Землю 96 разів, це був її другий політ.

Останній політ «Колумбії» відбувся з 16 січня по 1 лютого 2003 року. Екіпаж склали: командир корабля Рік Хасбенд, пілот Вільям МакКул, бортінженер Майкл Андерсон, наукові фахівці Лорел Кларк, Девід Браун, Калпана Чавла і перший ізраїльський астронавт Ілан Рамон. Калпана Чавла здійснювала свій другий політ, вона була першою жінкою-астронавтом індійського походження. Вранці 1 лютого після шістнадцатидобового польоту шатл повертався на Землю. NASA втратила зв’язок з кораблем приблизно о 14:00 дня за Гринвічем, за кілька хвилин до передбачуваної посадки на ЗПС 33 Космічного центру імені Кеннеді у Флориді — вона повинна була відбутися в 14:16 GMT. Очевидцями були зняті палаючі уламки шаттла, що летять на висоті близько 63 км при швидкості 5,6 км / с. Всі сім членів екіпажу загинули.

Не всі аварії закінчувались  так трагічно.

26 вересня 1983 при старті космічного корабля Союз-Т10 загорілася ракета-носій. Автоматична система порятунку не спрацювала. Через дванадцять секунд після появи полум’я стартовий персонал віддав команду катапультування. Спускається модуль Союз був відстріл від корабля з перевантаженням у 15-18 g. Космонавти благополучно опустилися на відстані 4 км від ракети, яка вибухнула через кілька секунд після відділення капсули.

Під час старту космічного корабля “Союз-18/1» 5 квітня 1975 року сталася аварія третього ступеня ракети-носія. На щастя, система порятунку спрацювала бездоганно. З перевантаженням в 22 g вона відірвала космічний корабель від ракети, відкинула його по балістичної траєкторії. Спусковий апарат з космонавтами зробив суборбітальний космічний політ. Посадка відбулася у важкодоступних районах Алтаю на краю обриву і лише завдяки випадку закінчилася благополучно. Апарат почав скочуватись по засніженому схилі гори, над проваллям парашут зачепився за рослинність і капсула запинилась за 152 метри до краю. Екіпаж Лазарєв – Макаров був евакуйований з допомогою вертольоту.

На кінець згадаємо ще одну аварію, в котрій лише диво та майстерність екіпажу дозволили уникнути жахливого фіналу. 11 квітня 1970 року  почався найбільш драматичний політ до Місяця американського космічного корабля «Аполлон-13. На борту було три астронавти: Джон Свайгерт, Фред Гейз та командир Джеймс Ловелл..Корабль мав опуститись на поверхню Місяця та провести ряд досліджень. Це був п’ятий політ такого роду і ніщо не ввіщувало небезпеки. Але вона була. Небезпека затаїлася в резервуарі кисню № 2. Деякі його пошкодження залишилися непоміченими, і через 56 годин після старту він вибухнув, пошкодивши при цьому резервуар № 1. «Аполлон-13» залишився майже без електроживлення, освітлення, водопостачання. Були пошкоджені два з трьох генераторів, що давали електроенергію кораблю. Решта батарей були невеликі і необхідні для приземлення. Кисень стрімко спливав з обох резервуарів. Це сталося біля самого Місяця на відстані 360 000 кілометрів від Землі. Екіпаж відчув сильний удар і вібрацію. Джон Свайгерт першим повідомив на Землю – “О’кей, Х’юстон, у нас тут проблеми”. Тут вже не до висадки на Місяць, повернутися б на Землю.

Відключивши всі системи командного модуля, астронавти перебралися в автономний місячний модуль і використовували його двигуни для корекції траєкторії польоту. Модуль був спроектований і розрахований на 45-годинний термін служби, а треба було протриматися вдвічі довше. Все, що можна, було відключено і споживання енергії скорочено в п’ять разів. Головне питання життєзабезпечення був пов’язаний з водою. З’ясувалося, що корабель залишиться без води приблизно за п’ять годин до приземлення. Проте механізми корабля повинні були витримати.  Екіпаж почав економити воду. Споживання скорочено до однієї п’ятої частини від норми. Серйозною проблемою стало вилучення з атмосфери місячного модуля вуглекислоти. Фільтри, що усувають вуглекислий газ в командному модулі були квадратними і не збігалися з круглими отворами в місячному модулі. Для кріплення фільтрів довелося використовувати пластмасові мішки та картон.  Температура впала до нуля, і на стінах виступив іній. Сон був майже неможливий через холод. Перед посадкою необхідно було повернутися у командний модуль і підготувати спускний апарат до входу в атмосферу Землі. У відключеному модулі сконденсувалась волога. Мабуть, те ж саме було і усередині панелей управління. Включення чого-небудь могло призвести до короткого замикання. Але завдяки досконалості апаратури цього не сталося. Заряду хімічних батарей ледь вистачило на запуск найважливіших систем модуля. Екіпаж приводнився в Тихому Океані на одному чесному слові.

Пригадуються слова Миколи Луківа:

Він  злинув  як  виклик  космічним  огромам,

І  стала  земля  йому  батьківським  домом.

Своїм  називає,  із  неба  чекає,

А  небо  мовчить  і  зірками  ридає.

Жінки астрономи

На восьме беоезня вирішила згадати жінок, котрі залишили свій слід в астрономічній науці.

Найдавніша згадка про жінку – астронома відноситься до XVII століття : дружина знаменитого Гевелія не тільки допомагала чоловікові у його роботах, але вела самостійні спостереження, майстерно вправляючись з громіздкими вимірювальними приладами тієї епохи.

Ян Гевелій з дружиною

Взагалі в ту пору жінка, котра хотіла займатись наукою повинна була стати подругою та супутницею вченого, а то і взагалі ділитись з ним своїми відкриттями. Тому що довгий час вважалось, що наука не для жінок. І всяку працю написану жінкою відразу відкидали, як не досконалу, навіть не прочитавши її. Тому і не дивно, що наступна наша героїня також працювала поряд із вченим чоловічої статі.

Марія фон – Левен, приятелька геніального Кеплера , що прославилася , як чудова вичислителька. Вона зробила чимало розрахунків для Кеплера.

Ніколь – Рейн Лепот, перша французька фінка – математик : вона вирахувала орбіту комети Галлея і передбачила момент її повернення. Щоб дати уявлення про неймовірних труднощах подібної роботи, зауважимо лише, що обчислення тривали без перерви шість місяців!

Її сучасницею була герцогиня Луїза фон – Гота, також чудова спостерігачка . У 1798 році її стараннями був скликаний перший астрономічний з’їзд.

Герцогиня Луїза фон Гота

Кароліна Гершель , – сестра знаменитого Вільяма Гершеля , самостійно внесла лепту в скарбницю астрономії : вона відкрила більше 8 комет і кілька інших цікавих об’єктів. Але, звичайно, слава її гасне в тому сліпуче – яскравому ореолі , яким оточений її брат. По смерті Вільяма вона ще чверть століття продовжувала працювати на користь улюбленої науки і померла в глибокій старості.

Кароліна Гершель

Жінки не лише роблять відкриття та обчислення. Вони часто служать тим зарядним пристроєм, котрий змушує чоловіків працювати натхненно та наполегливо. Асаф Холл, американський астроном , навряд чи відкрив би супутники Марса, якщо б йому не допомогла його дружина. «Я зовсім вже було хотів залишити безуспішні пошуки, – розповідає він, – якби не вагомі міркування, виставлені моєю дружиною : вони-то і примушували мене продовжувати пошуки ».

Ім’я Софії Ковалевської, професора математики в Стокгольмському університеті, має бути відомо кожній людині, що має справу із математичною наукою. Ковалевська знаменита головним чином роботами в області чистої математики , але присвячувала своє обдарування також і астрономії: їй належить велика робота про кільцях Сатурна.

Софія Ковалевська

Особливо багато жінок – служительок Уранії працюють в Америці. В даний час при Гарвардському університеті є чудово обладнана обсерваторія, в якій працюють виключно жінки. 25 спостерігачок щодня фотографують ділянки неба в систематичному порядку, щоб потім перераховувати зірки, визначати координати і вносити їх в каталог. Це дуже важлива, але зате і вкрай виснажлива праця, на яку здатні лише жінки з їх терплячістю та наполегливістю.

Сесілія Пейн (1900 – 1979). Перша жінка, яка отримала звання професора і очолила кафедру в Гарвардському університеті. Побудувала першу шкалу температур, визначила хімічний склад зоряних атмосфер; дійшла висновку, що відносний вміст елементів у більшості зірок однаковий і не відрізняється від спостережуваного на Сонці.

Енні Кеннон за 40 років роботи провела велику роботу по каталогізації зірок.  Виконала класифікацію всіх зірок, що містяться в «Каталозі Генрі Дрейпера» (т. 91-99 «Гарвардський анналів»), в «Продовженні каталога Генрі Дрейпера», а також зірок у зонах Єльського каталогу та каталогу, складеного в обсерваторії на мисі Доброї Надії. Всього Кеннон класифікувала спектри близько 350 000 зірок.

Генрієтта Лівітт (1868 – 1921). ” Перенесла важку хворобу , через яку вона стала практично глуха … Лівітт відкрила більше 2400 змінних зірок … Вивчення цефеїд привело її до відкриття залежності між періодом зміни блиску і світністю зірки, що згодом допомогло астрономам у вимірі відстаней як у нашій Галактиці , так і за її межами ” .

Серед жінок – астрономів є і наші землячки.

Мотря Василівна Братійчук – професор, кандидат фізико-математичних наук. Брала участь в міжнародних програмах спостережень штучних супутників Землі, член Міжнародного астрономічного союзу, засновник та науковий керівник Лабораторії космічних досліджень Ужгородського національного університету. За внесок в розвиток астрономічної науки малій планеті № 3372 було надано ім’я Братійчук.

Мотря Братійчук

Варто згадати про Наталію Сергіївну Самойлову – Яхонтову. Народилась вона на Україні, а науковою діяльністю займалась в Росії. Коло її наукових досліджень  стосується методів обчислення планетних та кометних орбіт, удосконалення методів таких обчислень та застосування цих методів для визначення руху астероїдів.

Н.С. Самойлова – Яхонтова

Віра Федорівна Газе займалась вивченням спектроскопії зір та вивченням дифузних туманностей. Співавтор «Атласу дифузних газових туманностей»

Віра Федорівна Газе

В історії астрономічної науки чимало славних жінок – дослідниць. На сторінках цього блогу є окрема стаття про Олену Іванівну Казимірчак _ Полонську. Про деяких жінок згадали тут.  Нехай це буде гарною відзнакою до жіночого дня.

Уранія

 

 

 

 

 

 

 

 

Сонячна корона

 %d0%ba%d0%be%d1%80%d0%be%d0%bd%d0%b0-1  Сонце… Найближча до нас зоря, джерело тепла, світла та життя. Найменші зміни що відбуваються на Сонці викликають зміни в земній атмосфері, у магнітному полі Землі. Від магнітних бурь страждають люди і прилади. Тому і не дивно, що дослідження Сонця проходить постійно. Сьогодні я хочу розповісти про сонячну корону. Це верхній, найбільш розріджений шар сонячної атмосфери. Спостерігати сонячну корону можна під час сонячних затемнень.

%d0%ba%d0%be%d1%80%d0%be%d0%bd%d0%b0-2
Під час затемнення, коли місяць закриває сонячний диск, навколо чорного диску Місяця спостерігається світлий ореол з нерівними краями. Це і є сонячна корона – верхній шар атмосфери Сонця. Особливістю цієї частини Сонця є те, що тут температура може сягати мільйона градусів, в той час як на поверхні Сонця вона близько 60000 С. Така температурна інверсія зумовлена тим, що речовина в сонячній короні дуже розріджена. Відомо, що температура тіла залежить від швидкості руху молекул. А точніше від середньої квадратичної швидкості молекул. При малій густині речовини (як це спостерігається в сонячній короні) достатньо кількох швидких молекул, які можуть потрапити сюди із Сонячної поверхні, щоб значно зросла середня квадратична швидкість молекул, а отже їх кінетична енергія і температура самого газу. Основним джерелом таких молекул є протуберанці.

%d0%ba%d0%be%d1%80%d0%be%d0%bd%d0%b0-3
Вигляд сонячної корони змінюється в залежності від активності Сонця. В період низької активності корона матиме не симетричний вигляд, з короткими схожими на щіточки променями на полюсах. В період активного Сонця зовнішній вигляд корони має більш витягнуті “хвости”.

%d0%ba%d0%be%d1%80%d0%be%d0%bd%d0%b0-4
Раніше спостерігати сонячну корону можна було лише під час сонячних затемнень. Нині для таких спостережень використовують спеціальний пристрій – коронограф. Винайшов його французький астроном Бернар Ліо. Принцип роботи коронографа простий. У головному фокусі об’єктива телескопа встановлено диск, що екранує сонячний диск і влаштовує в телескопі сонячне затемнення.

З Новим 2017 роком, з новим щастям

%d1%81%d0%bb%d0%b0%d0%b9%d0%b42

%d1%81%d0%bb%d0%b0%d0%b9%d0%b419

Глибини Всесвіту

Чудовий фільм “Контакт” із Джоді Фостер спонукає до роздумів про наше місце у безмежному Всесвіті. Ось сьогодні знайшла чудовий фрагмент із цього фільму. Це справді прекрасно.

Космічні фантазії

Назви планет

Походження назв планет та сузір’їв це досить цікава сторінка в історії астрономії.

Склалось так що в давнину планети отримали свої імена за іменами богів грецького та римського пантеону: Меркурій, Венера, Марс, Юпітер, Сатурн. Меркурій (у греків Гермес) – це син Зевса, котрий виконував на Олімпі обов’язки кур’єра та гінця. Венера (у греків Афродіта) – донька Зевса й океаніди Діони, богиня кохання та краси. Марс – бог війни, Юпітер – це і є верховний бог римлян , він же Зевс у греків, а Сатурн це римське ім’я верховного доолімпійського божества, у греків він звався Кроном і був батьком Зевса (Юпітера).

Отож коли було відкрито нові планети вони також були названі в честь богів греко – римського пантеону: Уран, Нептун, Плутон. Уран давньогрецький бог неба, перший володар світу; Нептун – володар морського безмежжя, а Плутон – володар підземного царства, царства мороку та забуття.

Коли астрономи почали дивитись на небо через окуляр телескопа, то почалось відкриття супутників. Перший внесок зробив Галілео Галілей. Він з допомогою свого телескопа відкрив чотири найбільші супутники Юпітера. Вони отримали назви героїв античного світу пов’язаних із верховним божеством – Іо, Європа, Каллісто та Ганімед. Іо -донька аргоського царя Інаха, котру кохав Зевс, Європа – ще одна кохана Зевса, котра славилась своєю красою і яку він викрав перетворившись на чарівного бика, це в її честь названий материк Європа на Землі. Німфу Каллісто Зевс, також, не обминув своєю увагою, це її ревнива Гера перетворила на ведмедицю, а Зевс, щоб загладити свою провину, зробив ведмедицю сузір’ям на небі.  Ганімед був вродливим юнаком, сином німфи Каллірої та дарданського царя Троя і його боги взяли на Олімп та зробили своїм виночерпієм.

Космічні зонди послані в далекий космос дозволили відкрити на краю Сонячної системи нові, досить великі тіла. Однак для планет вони мають не достатні розміри. І хоч мова про пошуки десятої планети час від часу виникала, проте астрономи вирішили навпаки. Вони відібрали одну планету в Сонця, а натомість дали йому кілька карликових планет. Отож до карликових планет записали Путон та Цереру. А нові карликові планети назвали на честь  богинь (не відступати ж від традиції):  Хаумеа, Макемаке, Еріда.

Церера – римська богиня родючості та хліборобства. Хаумеа (Гаумеа) – гавайська богиня родючості та дітородження, Макемаке – творець людства і бог достатку в міфології корінних жителів острова Пасхи – рапануйців. Ерида – це ім’я утвердилось за карликовою планетою не відразу, її називали різними іменами:Ксена, Зена, Ліла. Напевно тому остаточно своє ім’я Ерида вона отримала від імені грецької богині чвар та розбрату. А ще один транснептуновий об’ єкт сонячної системи Седна отримав назву в честь ескімоської богині морських тварин.

Ось так і повелось, що планети та їх супутники носять назви богів із міфології народів світу: грецьких, римських, полінезійських.