Сонячна корона

 %d0%ba%d0%be%d1%80%d0%be%d0%bd%d0%b0-1  Сонце… Найближча до нас зоря, джерело тепла, світла та життя. Найменші зміни що відбуваються на Сонці викликають зміни в земній атмосфері, у магнітному полі Землі. Від магнітних бурь страждають люди і прилади. Тому і не дивно, що дослідження Сонця проходить постійно. Сьогодні я хочу розповісти про сонячну корону. Це верхній, найбільш розріджений шар сонячної атмосфери. Спостерігати сонячну корону можна під час сонячних затемнень.

%d0%ba%d0%be%d1%80%d0%be%d0%bd%d0%b0-2
Під час затемнення, коли місяць закриває сонячний диск, навколо чорного диску Місяця спостерігається світлий ореол з нерівними краями. Це і є сонячна корона – верхній шар атмосфери Сонця. Особливістю цієї частини Сонця є те, що тут температура може сягати мільйона градусів, в той час як на поверхні Сонця вона близько 60000 С. Така температурна інверсія зумовлена тим, що речовина в сонячній короні дуже розріджена. Відомо, що температура тіла залежить від швидкості руху молекул. А точніше від середньої квадратичної швидкості молекул. При малій густині речовини (як це спостерігається в сонячній короні) достатньо кількох швидких молекул, які можуть потрапити сюди із Сонячної поверхні, щоб значно зросла середня квадратична швидкість молекул, а отже їх кінетична енергія і температура самого газу. Основним джерелом таких молекул є протуберанці.

%d0%ba%d0%be%d1%80%d0%be%d0%bd%d0%b0-3
Вигляд сонячної корони змінюється в залежності від активності Сонця. В період низької активності корона матиме не симетричний вигляд, з короткими схожими на щіточки променями на полюсах. В період активного Сонця зовнішній вигляд корони має більш витягнуті “хвости”.

%d0%ba%d0%be%d1%80%d0%be%d0%bd%d0%b0-4
Раніше спостерігати сонячну корону можна було лише під час сонячних затемнень. Нині для таких спостережень використовують спеціальний пристрій – коронограф. Винайшов його французький астроном Бернар Ліо. Принцип роботи коронографа простий. У головному фокусі об’єктива телескопа встановлено диск, що екранує сонячний диск і влаштовує в телескопі сонячне затемнення.

З Новим 2017 роком, з новим щастям

%d1%81%d0%bb%d0%b0%d0%b9%d0%b42

%d1%81%d0%bb%d0%b0%d0%b9%d0%b419

Глибини Всесвіту

Чудовий фільм “Контакт” із Джоді Фостер спонукає до роздумів про наше місце у безмежному Всесвіті. Ось сьогодні знайшла чудовий фрагмент із цього фільму. Це справді прекрасно.

Космічні фантазії

Назви планет

Походження назв планет та сузір’їв це досить цікава сторінка в історії астрономії.

Склалось так що в давнину планети отримали свої імена за іменами богів грецького та римського пантеону: Меркурій, Венера, Марс, Юпітер, Сатурн. Меркурій (у греків Гермес) – це син Зевса, котрий виконував на Олімпі обов’язки кур’єра та гінця. Венера (у греків Афродіта) – донька Зевса й океаніди Діони, богиня кохання та краси. Марс – бог війни, Юпітер – це і є верховний бог римлян , він же Зевс у греків, а Сатурн це римське ім’я верховного доолімпійського божества, у греків він звався Кроном і був батьком Зевса (Юпітера).

Отож коли було відкрито нові планети вони також були названі в честь богів греко – римського пантеону: Уран, Нептун, Плутон. Уран давньогрецький бог неба, перший володар світу; Нептун – володар морського безмежжя, а Плутон – володар підземного царства, царства мороку та забуття.

Коли астрономи почали дивитись на небо через окуляр телескопа, то почалось відкриття супутників. Перший внесок зробив Галілео Галілей. Він з допомогою свого телескопа відкрив чотири найбільші супутники Юпітера. Вони отримали назви героїв античного світу пов’язаних із верховним божеством – Іо, Європа, Каллісто та Ганімед. Іо -донька аргоського царя Інаха, котру кохав Зевс, Європа – ще одна кохана Зевса, котра славилась своєю красою і яку він викрав перетворившись на чарівного бика, це в її честь названий материк Європа на Землі. Німфу Каллісто Зевс, також, не обминув своєю увагою, це її ревнива Гера перетворила на ведмедицю, а Зевс, щоб загладити свою провину, зробив ведмедицю сузір’ям на небі.  Ганімед був вродливим юнаком, сином німфи Каллірої та дарданського царя Троя і його боги взяли на Олімп та зробили своїм виночерпієм.

Космічні зонди послані в далекий космос дозволили відкрити на краю Сонячної системи нові, досить великі тіла. Однак для планет вони мають не достатні розміри. І хоч мова про пошуки десятої планети час від часу виникала, проте астрономи вирішили навпаки. Вони відібрали одну планету в Сонця, а натомість дали йому кілька карликових планет. Отож до карликових планет записали Путон та Цереру. А нові карликові планети назвали на честь  богинь (не відступати ж від традиції):  Хаумеа, Макемаке, Еріда.

Церера – римська богиня родючості та хліборобства. Хаумеа (Гаумеа) – гавайська богиня родючості та дітородження, Макемаке – творець людства і бог достатку в міфології корінних жителів острова Пасхи – рапануйців. Ерида – це ім’я утвердилось за карликовою планетою не відразу, її називали різними іменами:Ксена, Зена, Ліла. Напевно тому остаточно своє ім’я Ерида вона отримала від імені грецької богині чвар та розбрату. А ще один транснептуновий об’ єкт сонячної системи Седна отримав назву в честь ескімоської богині морських тварин.

Ось так і повелось, що планети та їх супутники носять назви богів із міфології народів світу: грецьких, римських, полінезійських.

Зоряне небо – погляд у минуле

Коли ми дивимось на небо то рідко коли замислюємось над тим які відстані розділяють  зорі і прсторі. А між тим милуючись зоряним небом ми насправді бачимо минуле Всесвіту, а не сучасність.

zori

Світло рухається із швидкістю 300 000 км/с. Від Сонця до Землі світловий промінь дійде за 8 хвилин і 20 секунд. Однією із одиниць вимірювання космічних відстаней є світловий рік.

Світловіий рік це відстань, котру подолає світловий промінь за один рік.

1св.рік ≈  1013 км

Найближча до нашого світила зоря Проксима в сузір’ї Центавра знаходиться на відстані 4,2 св.роки, отож якщо сьогодні на цій зорі станеться вибух, то ми дізнаємось про це лише через чотири з половиною роки.

Нещодавно наші телескопи сфотографували  у сузір’ї Орла величний  хмари зоретворення. Їх так і назвали Стовпи творення. Однак якщо ми згадаємо що сузір’я Орла знаходиться на відстані 7000 світлових років від нас то зрозуміємо, що на фотографії зафіксовано те що відбувалось за довго до будівництва піраміди Хеопса.

orel

Область зоретворення в сузір’ї Орла

Коли ми розглядаємо фотографії ядра Галактики, то забуваємо про те що ми бачимо картинку, котру несли до нас світлові промені на протязі 25 000 років.

Якщо завтра в Туманності  Андромеди станеться катастрофа, то ми ніколи не дізнаємось про неї, інформація про це долетить до Сонячної системи через 2,5 мільйони років.

Отож коли ми дивимось на небо то варто пам’ятати, що якби нам випала нагода спостерігати всі небесні світила в реальному часі, то небо мало б дещо інший вигляд.

Виникає думка: «То чи варто спостерігати події, котрі відбулись давно?». Так варто. Ми отримуємо інформацію про зорі завдяки тому випромінюванню яке долітає до нас від зірок. І навіть якщо ми знаємо, що подія відбулась багато сотень років тому для нас це немає великого значення до тих пір поки ми не надумаємо летіти до цієї зорі. От тоді варто знати, що нас чекатиме там. Однак подорожі до далеких зоряних систем це події далекого майбутнього, а якби і полетіли ми нині, то за час польоту може відбутись чимало змін в точці куди прямуватиме наш космічний корабель.

І хоч погляд на зорі це погляд у минуле, одночасно це і погляд у майбутнє. Спостерігаючи за різними зорями тепер ми бачимо які зміни відбуваються з ними в різні періоди їх еволюції, а значить і можемо передбачити які зміни чекають ту чи іншу зорю і через скільки часу. А чи справді це так перевірять наші нащадки.

Як вийшли на небі зорі «Віз»

Українська легенда про Велику Ведмедицю

velika-vedmedica 

     Колись дуже давно в однім краю трапилась велика посуха; така посуха, що вода повсихала не тільки в річках та озерах, а навіть в колодязях і люди почали хворіти та помирати. В тім краю жила одна вдова, а в тієї вдови була дочка. Захворіла вдова без води, і дочка, щоб не вмерла її мати, взяла глечик та й пішла шукати воду. Довго чи коротко вона ходила, проте знайшла воду, набрала повен глечик та понесла додому. По дорозі натрапила на одного чоловіка, що помирав без води; дала йому напитись і цим врятувала від смерті. Далі натрапила вона на третього, четвертого і так врятувала від смерті семеро людей. Всім давала пити от і залишилось води лише на денці.

Йшла вона, йшла та сіла відпочити, а глечик поставила коло себе на землю. Коли в той час де не взявся собака. Хотів, мабуть, теж напитись та й перекинув глечик. Коли перекинувсь той глечик, то з нього вилетіло сім зірок великих і восьма маленька та й поставали на небі.

Оті зірки і є «Віз», або душі людей, що дівчина їм давала пити, а восьма маленька, так то душа собаки, що перекинула глечик. Так ото Бог на те їх поставив на небі, щоб усі люди бачили, яка щира була та дівчина, а за її щирість Бог послав дощ в країну, де жила дівчина з матір’ю.

Украинка-1

 

Легенда знайдена у книзі «Українські міфи, демонологія, легенди», упорядник М.К.Дмитренко, Київ «Музична Україна» 1992

Монстри Всесвіту

Пригадуєте початок роману “Туманність Андромеди”. Герої зустрілись із невидимою зорею і мало не загинули в полі її гравітації.

Про існування майже невидимих зірок із величезною гравітацією здогадувались давно. Наприкінці ХVIII століття (1798р) французький математик, фізик і астроном П’єр Сімон Лаплас спробував застосувати закон всесвітнього тяжіння до світлових корпускул (фотонів, в сучасній термінології). Коли він провів не складні обчислення то не повірив своїм очам та формули свідчили: у Всесвіті можуть існувати об’єкти, сила тяжіння яких буде така велика, що навіть світлові кванти не зможуть подолати її та полинути в простір. Такі тіла він у своїх записках назвав монстрами Всесвіту.

Довгий час висновки Лапласа здавались лише грою уяви та математичних формул. Однак, майже через сто років, подібні дослідження та обчислення почав проводити німецький вчений, математик та астроном Карл Шварцшильд. Він використав для своїх обчислень рівняння щойно створеної Ейнштейном ЗТВ (загальної теорії відносності). Він почав визначати величину гравітаційного поля довкола сферичного симетрияного тіла і був здивований не менше ніж Лаплас.

Шварцшильд побачив, що прискорення сили тяжіння і вага всіх тіл на поверхні центрального небесного тіла прагнуть до … безконечності, якщо радіус цього тіла зменшується і наближається до певного критичного значення, названого радіусом сфери Шварцшильда. І найдивовижніше було те, що цей критичний радіус такий самий як і гравітаційний радіус обчислений Лапласом на основі Ньютонівської теорії. Гравітаційний радіус можна обчислити за формулою:

Безымянныйде G – гравітаційна стала; M – маса тіла; c – швидкість світла.

Відомо, що на певному етапі свого розвитку зорі вибухають і спалахують як нові. однак коли такий вибух відбувається із зорею маса якої лежить в межах більших від 2,5 – 3 маси Сонця, то піля вибуху починається катастрофічне стискання зорі яке неможливо зупинити. Цей процес називають гравітаційним колапсом. В результаті ми отримуємо чорну діру.

Чому “чорна” зрозуміло. Якщо назовні названої сфери не може вирватись жодне випромінювання, то такий об’єкт для нас буде виглядати як абсолютно чорне тіло. Але чому “діра”?

Із обчислень отриманих Шварцшильдом випливає, що при гравітаційному колапсі сила ваги поблизу такого об’єкта буде нескінченна.

У ЗТВ силу тяжіння ототожнюють з викривленням простору. Тобто  простір можна уявити як туго натягнуту плівку. В тому місці де знаходиться тіло, що має масу плівка буде прогинатись і кривизна цьго прогинання визначативме силу гравітації поблизу тіла. З розрахунків Шварцшильда випливає що кривизна простору біля колапсара сягає нескінченності. Простір не витримує і розривається.  В нашій просторовій плівці утворюється дірка, так як вона утворилась би, якби на натягнуту гумову плівку поклали дуже тяжку кульку. Таким чином в просторі матимемо дірку в яку буде провалюватись все: речовина, світло, наше тіло.

Довгий час вважалось, що виявити такі дірки в космосі із Землі неможливо. Однак нині вчені навчились це робити. Один із способів полягає в тому , що чорні дірки перетягують в себе речовину звичайних зірок, що знаходяться поблизу них. Речовина видимої зорі закручується навколо сфери чорної діри утворюючи характерний диск, в центрі якого чорна безодня. а хвіст тягнеться до зорі. Така картина може існувати в просторі дость тривалий час. На сайті НАСА було опубліковане відео, котре показує цей процес у дещо прискореному вигляді.

Зодіакальні сузір’я в малюнках (частина 3)

Дивовижні фантазії Жозефіни Волл

Жозефіна ВоллЖозефіна Во́лл (Josephine Wall ) — народилась та проживає у Великобританії. Художниця створює картини у стилі фентезі. Її картини виконані в досить своєрідній манері легко впізнати серед творів інших художників. Чарівний світ насичений барвами, квітковими мотивами та алегоричністю – це все створює особливий настрій при перегляді картин художниці. Внесла вона свою частку і в зображення героїв зодіакальний сузір’їв.

1 овен

2 Телець

3 Близнюки

4 Рак

5 Лев

6 Діва

7 Терези

8 Скорпіон

9 Стрілець

10 Козеріг

11 Водолій

12 Риби

Зодіакальні сузір’я в малюнках (частина 2)

Ютака Кагайя (Yutaka Kagaya)

Ютака Кагайя

Ютака Кагайя

 

Ютака Кагайя (Yutaka Kagaya) народився в 1968 році поблизу міста Токіо. Він один з родоначальників цифрового живопису. Його фентезі картини насичені яскравими барвами. Художник багато займався ілюстрацією книг по астрономії, оформляв планетарії.
Його картини на тему зодіакальних сузір’їв широко тиражуються у пазлах, на календариках, як основа для вишивки бісером.

Близнята

Близнята

 

Терези

Терези

 

Водолій

Водолій

 

Діва

Діва

 

Козоріг

Козоріг

 

Лев

Лев

 

Овен

Овен

 

Рак

Рак

 

Риби

Риби

 

Скорпіон

Скорпіон

 

Стрілець

Стрілець

 

Телець

Телець